Перша фраза, яку почув від тітушок: "Ты нам за Крым ответишь" – Марків
Майбутній нацгвардієць Віталій Марків у грудні 2013-го приїхав з Італії до Києва на три дні. А залишився в Україні на три роки. Після Революції гідності пішов добровольцем в АТО у березні 2014 року.
Спогадами про Майдан поділився з Gazeta.ua
"Пройшов повз барикади. Відчув себе вдома. Ніхто не зупиняв, нічого не питали, усі привітні. Знайшов земляків. 5-та сотня самооборони стояла на вулиці Городецького, біля консерваторії. Хлопці зі Львова, Франківська. Когось я навіть знав. Найбільше вразило, що були всі прошарки: від робітників до директорів великого бізнесу".
Марків згадує події 18-20 лютого 2014-го.
"18 лютого попав під роздачу в Маріїнському парку. Висмикнули з групи й почали бити. Спочатку тітушки, потім підтягнувся "Беркут". Отримав черепно-мозкову травму, кров бризкала направо і наліво. Досі є слід на лобі. Перша фраза, яку почув від тітушок: "Ты нам за Крым ответишь" з російським акцентом.
Взяли під руки й потягнули в їхній табір. Завели в провулок між під'їздами. Побачив товариша, якого там добивали. Менший і слабший за мене. Задихався, поламане ребро прокололо легеню. Нас оточили. Наказали вигортати все з кишень. Документів у нас не було. Телефон Nokia я заховав у черевику.
Товариша добивали. Він задихався, поламане ребро прокололо легеню
Залишився у взутті та штанях. Збивали з ніг, я вставав. Був весь фіолетовий від побоїв. Можливо, врятувала добра фізична форма. Кров'ю заливало очі. Нас били всі, хто хотів. Їх намагався зупинити священник. Його почали гамселити теж. Це знімали журналісти - і на них напали. Врешті майор внутрішніх військ наказав відігнати тітушок і оточити нас".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Враження, що їм привезли папку з-за поребрика й переклали Марків про італійський суд
До протестувальників приїхала "швидка". Сказали, що повезуть у травматологію 17-ї лікарні.
"Мене запхали останнього, бо був весь у крові. Подзвонив коханій Діані: "Все добре, везуть у 17-ту лікарню". Коли виїхали, побачили групу самооборони, яка вирвалася з оточення і поверталася на Майдан. Вистрибнув на ходу з машини: "Хлопці, тут ще є наші". Якийсь транспорт загородив дорогу "швидкій", підбігли люди. Знали, що в 17-й лікарні вже стояли автозаки.
Ми забрали своїх. Поранений товариш задихався. На щиті понесли на Майдан. Зупинився mersedes: хлопці, вас підвезти? У Будинку профспілок на 3 поверсі рибальською жилкою мене зашили, товариша врятували. За декілька годин профспілки згоріли. Раніше не курив, але з тих подій почав. Здалося, все, прийшов наш кінець".
У Будинку профспілок на третьому поверсі рибальською жилкою мене зашили
На Майдані залишалося кількасот людей. Силовики висунули ультиматум люди мають покинути Майдан, або буде штурм.
"Майдану вже практично не було жменька, якби не намети. У сотні провели нараду - старші за віком вирішили відправити молодняк звідти. Сказали: хлопці, перевдягайтеся, їдьте на квартири. А ми за вами. Вперше тоді порушили сухий закон. Випили по 50 грамів за тих, хто не повернувся з Маріїнського парку. Почався штурм, ми тримали останній рубіж.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "На щиті ніс чоловіка, у якого було відірване все нижче живота" - спогади очевидців розстрілів на Майдані
18-19 лютого стояли на барикадах від пам'ятника засновникам Києва до супермаркета Billa на Інститутській. У мене права рука була неробоча. Нею тримав щит. Зворушили жінки, які залишилися, - готували коктейлі Молотова, бруківку подавали. Інші били в барабани, щоб не засинати.
Привчилися спати під вибухи світлошумових гранат, постріли, гуркіт. Спав, раптом хтось копнув: "У нас контрнаступ". Всі побігли і я теж. Хапав обладунки, що валялися: щит, шолом, бронік. Ми бачили, що стріляють. Та по інерції бігли далі. Знали, що алюмінієвий щит не стримає кулю. Коли пробігав біля квіткового годинника, краєм ока побачив, як у хлопця поруч влучила куля. Знав, зупинюся - буду наступним".
Не забуду чоловіка 40-50 років, з вусами. У грудях дірка, ще пара виходила. Зупинився, закрив йому очі, перехрестив. У той момент задзвонив його телефон
Під час тих подій Віталій врятував волонтерку Лідію Жгир.
"Була нашої медсестрою, куховаркою, душею сотні. Впізнав по білій косі. Бігла до "черепашки" (літня сцена в Маріїнському парку. gazeta.ua), яку обстрілювали. Схопив. "Я медсестра, там потребують допомоги". Кажу: "Ні, не підеш. Давай в готель "Україна", там багато поранених. Я їх забиратиму туди".
Забіг у Жовтневий палац, з тильної сторони був медпункт. Заносили перших поранених. Ніколи не забуду чоловіка 40-50 років, з вусами. У грудях дірка, ще пара виходила. Зупинився, закрив йому очі, перехрестив. У той момент задзвонив його телефон. Не став відповідати. Що я скажу? Вибачте, власника вже немає?"
Каже, залишатись на Майдані змушувала важливість справи.
"Це мій обов'язок, коли країна у небезпеці. У лютому усвідомив, що мій Майдан закінчився. Стало ясно, хто ворог. Перші підрозділи добровольців набирали від Нацгвардії. На початку березня поїхали в Петрівці на навчання.
Один у полі не воїн. Та якщо краплі зберуться в океан, вони щось можуть змінити. Ми вже написали історію, змінили курс країни з проросійського на європейський", - підсумовує Віталій Марків.
Віталій Марків родом із міста Хоростків Гусятинського району на Тернопільщині. У 15 років із матір'ю і сестрою переїхав в Італію. Займався деревообробкою, підробляв у спортзалі. Повернувся в Україну в грудні 2013-го під час Майдану. Пішов добровольцем у Перший батальйон Нацгвардії імені генерала Кульчицького. Три роки служив на Донбасі.
30 червня 2017-го в аеропорту Болоньї заарештували за підозрою у причетності до вбивства італійського фотожурналіста Андреа Роккеллі і його перекладача росіянина Андрія Миронова. Загинули під мінометним обстрілом у травні 2014-го біля гори Карачун під Слов'янськом на Донеччині. 12 липня 2019-го присудили 24 роки в'язниці. Просидів у тюрмі 1222 дні. 3 листопада минулого року апеляційний суд Мілана виправдав Віталія Марківа.
По материалам: https://gazeta.ua/articles/life/_persha-fraza-yaku-pochuv-vid-titushok-ty-nam-za-krym-otvetish-markiv/1015928